ось серед дерев пожовклих
прожито життя
сповнене спеки холоду
самотності і голоду
імперії зростали в наших
розмовах і пали
хтось із побратимів йшов на
повідомлення
що дружина таки народила і
казав хлопці
хочу глянути на дитя а
потім хоч вирвіть
очі най мене вкутає пітьма
а не пожалкую
а бувало просто йшов вперед
в туман вогню
і ніби ковтнуло його
чудовисько чи стадо
і відчуття що вмить три
покоління змінилось
після дідів приходять внуки
і борсаються
у все тій же землі і
проживають ті ж години
два місяці тут а вже
постарів сивина
зі срібла вибілилась до
снігу і думаєш зима
а так тепло в темному кутку
і над головою
чисте діамантове небо і
сопілка їй-богу
тихо грає старшина собі
замість молитви
каже що там вгорі тебе
ніхто не почує
і побратими не слухатимуть
бо кожен нині
в собі підводить чи то
підсумки чи на межі
на нас йдуть з мечем
візантійським а ми
прикипіли до болотчастого
клаптика землі
що не посунеш затверділи
серцебиттям
ну ти тут народився ми ледве
добули тебе
із броньованого нутра серед
ночі і страх
в очах і ось невідомий світ
потім боровся
із безсонням і мишами а
згодом історії
із цивільного життя
відчужені наче вигадка
і ось старість самота і голос
мій в голові
і тіло скрутило десь в
розбитому бліндажі
ось ворог навів автомат на
твою сивину
молитися небу чи осені плакати
чи мовчати
земля і так перекопана
немає домовини
тож слава україні виродки
слава україні
23р.
Коментарі
Дописати коментар