23 рік текст тридцять третій

 

ось серед дерев пожовклих прожито життя

сповнене спеки холоду самотності і голоду

імперії зростали в наших розмовах і пали

хтось із побратимів йшов на повідомлення

що дружина таки народила і казав хлопці

хочу глянути на дитя а потім хоч вирвіть

очі най мене вкутає пітьма а не пожалкую

а бувало просто йшов вперед в туман вогню

і ніби ковтнуло його чудовисько чи стадо

і відчуття що вмить три покоління змінилось

після дідів приходять внуки і борсаються

у все тій же землі і проживають ті ж години

два місяці тут а вже постарів сивина

зі срібла вибілилась до снігу і думаєш зима

а так тепло в темному кутку і над головою

чисте діамантове небо і сопілка їй-богу

тихо грає старшина собі замість молитви

каже що там вгорі тебе ніхто не почує

і побратими не слухатимуть бо кожен нині

в собі підводить чи то підсумки чи на межі

на нас йдуть з мечем візантійським а ми

прикипіли до болотчастого клаптика землі

що не посунеш затверділи серцебиттям

ну ти тут народився ми ледве добули тебе

із броньованого нутра серед ночі і страх

в очах і ось невідомий світ потім боровся

із безсонням і мишами а згодом історії

із цивільного життя відчужені наче вигадка

і ось старість самота і голос мій в голові

і тіло скрутило десь в розбитому бліндажі

ось ворог навів автомат на твою сивину

молитися небу чи осені плакати чи мовчати

земля і так перекопана немає домовини

тож слава україні виродки слава україні

 

23р.