23 рік текст тридцять п'ятий

сьогодні й річка обміліла а рани так само

кривавлять спогадом і забуттям пустелі

яка просочилась і розкинулась у серці воїна

вчора дев’ятеро не повернулись зі штурму

завтра ще з десяток імен треба вписати

в нотатник як вони того й хотіли в час коли

командир із журналістами засів в бункері

і каже що вириватиме сторінки тих записів

так як колись пророки рвали свої свідоцтва

народження і зостались слова апокаліпсису

а поки безодня і крапля віри для падіння

мовляв дніпро став вільним і тобі світить

небо чи євангеліє обирай щось з астрономії

доки небеса не обміліли що й там видніє

меч гавріїла і сьогодні підемо як люди йдуть

тихо до сотні міст і сіл де залишились назви

жоден рядок хоча б для вірша вже в голову

не прийде дивись на багатоликість дивись

якщо їх стане трохи менше якщо й тебе

не стане під натовпом штурмовим і пам’ять

астрономічна одиниця для безвісті зниклих

яким що не війна що не штурм позицій

то просто вечір в очікуванні відповіді що

за завісою вогню що на дні безодні окрім

кісток і книг які з гуркотом падали вниз

із кишені господа що на розкритій сторінці

чітко вказано я твій командир і крапка

іди і вбий іди і вбий без мотиву і озирання

стань звіром і будь замкнений разом з ним

тут на арені в собачому бої висохло русло

ріки назва якої стікс

23р.

Коментарі

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Докладніше

хлопчик для биття

в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш. тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше. диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік. тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше. 2021

Докладніше

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...

Докладніше

Шукати в цьому блозі