вчора зустрів самітника в
осінньому парку
нам було нестерпно поруч
одне одного і
ділити простір і людей за
спиною на двох
тоді як час розправляв
надто вечірні крила
гойдав тонке гілля в унісон
тривалої війни
я боявся що самітник до
мене заговорить
як раніше мовив глибоким
голосом повним
багатошарового місця з
наливково-м’ятним
ароматом і хмаркою
червоного мальборо
як з його сухих уст знову
опаде поцілунок
м’який і теплий немов
ранкове ліжко і який
він зберіг від любої
дівчини собі напам’ять
як знову ночі попливуть у
ритмі вечірньому
тим тихим сонним плесом де
потопельники
розмірено зникатимуть у
пітьмі із зорями
на кінчиках сигарет і хтось
із них жартома
згадає когось із музикантів
чи диктаторів
що їхній сміх колами
стривожить поверхню
сну і сьогодні я розплющую
очі і бачу його
стривоженого від мого
визирання в простір
що я своєю аритмією знову порушую
ритм
життя у великому місті коли
раптом сирени
вриваються в домівки і
переривають шафи
і усі наплічники шукаючи
хоч якійсь докази
персонального щастя і що в
мене є карма
не встигати чи приходити
зарано туди де
життя ніби м’якоть бутона
розкривається
на спалах короткий що й не
впіймаєш його
і нам довелося розійтись по
різні боки осені
лиш люди які були за
спинами залишилися
неподіленими поміж нами
23р.
Коментарі
Дописати коментар