23 рік текст тридцять шостий

 

вчора зустрів самітника в осінньому парку

нам було нестерпно поруч одне одного і

ділити простір і людей за спиною на двох

тоді як час розправляв надто вечірні крила

гойдав тонке гілля в унісон тривалої війни

я боявся що самітник до мене заговорить

як раніше мовив глибоким голосом повним

багатошарового місця з наливково-м’ятним

ароматом і хмаркою червоного мальборо

як з його сухих уст знову опаде поцілунок

м’який і теплий немов ранкове ліжко і який

він зберіг від любої дівчини собі напам’ять

як знову ночі попливуть у ритмі вечірньому

тим тихим сонним плесом де потопельники

розмірено зникатимуть у пітьмі із зорями

на кінчиках сигарет і хтось із них жартома

згадає когось із музикантів чи диктаторів

що їхній сміх колами стривожить поверхню

сну і сьогодні я розплющую очі і бачу його

стривоженого від мого визирання в простір

що я своєю аритмією знову порушую ритм

життя у великому місті коли раптом сирени

вриваються в домівки і переривають шафи

і усі наплічники шукаючи хоч якійсь докази

персонального щастя і що в мене є карма

не встигати чи приходити зарано туди де

життя ніби м’якоть бутона розкривається

на спалах короткий що й не впіймаєш його

і нам довелося розійтись по різні боки осені

лиш люди які були за спинами залишилися

неподіленими поміж нами

 

23р.