Перейти до основного вмісту

23 рік текст сімдесят дев'ятий

 

сьогодні ти приходиш в царство розбурханої води

що коли схиляєшся попити ти бачиш демона

який приміряє твоє відображення коли відомо

що у солдата немає відображення і все навпомацки

навіть отче наш більше вгадане за звуками

які колись чув малим від матері більше за істину

знедоленого якому й кусень хліба видається

правдою яка лише відтермінує кляту смерть

і що в тій молитві як не відгуки баха

музики плавної заспокійливої досить осінньої

аби прийняти завершення будь-чого як належного

і тут у царстві розбурханої води все більше

масок карнавальних розмов приземлених і трохи

музики яка все глушить і розбурхує кров

що страшно зізнатись вихід у пітьму вже

не означає повернення і фото на пам’ять зітре

будь-яку пам’ять попливе колами від прицільного

вогню а ти вдаватимеш правильність і

бережливість навіть сидітимеш з відкритим

затвором мовляв без патрону все безпечно

а тобі казатимуть що зброя лише пилом наб’ється

і тихо скотч здеруть накинуть всередину землі

і зерно на додачу аби на ранок вже пустило

стебло і в розмовах воїнів смерть то мотузка поміж

твариною і надлюдиною балансування на виставі

аби у глядачів проявився увесь спектр емоцій

і їхні лики прикрасили б полотна музею війни

і на фоні в затверділі вікна хтось зазирне з нудьги

і побачить образ божий і мовить отче наш

голосом здавленим ніби потопельник в останні

хвилини гойдається хвилями високими і відганяє

сонливість невідворотну за якою слідує безодня

а демон шепоче пливи і пливи мені потрібне твоє

обличчя

 

23р.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День шостий

  День шостий   Marshall Crenshaw — Whenever You're On My Mind   Сон обірвався настільки раптово, наскільки Максим в нього занурився. Біль затиснув ногу в невидимі лещата, що чоловік підвівся і стиснув зуби, намагаючись розминати долонями стегно вище гіпсу. Як же болить! Хотілося просто гатити кулаком по гіпсу і волати від болю. Кілька хвилин розтирань, зціплених зубів, напруження всього тіла дали незначне полегшення. За вікном все ще панувала темрява, але телефон показував, що ось-ось мало світати. Сну більше не буде і краще починати збиратися. Ще з вечора він одягнув чисту білизну, а брудну виправ і розклав сушитися. Розірвані джинси лежали на підлозі і мали жалюгідний вигляд. Звісно, їх ще можна зшити, але до свого попереднього вигляду вони вже не повернуться. Максим підняв їх з підлоги і поволі натягнув на гіпс і здорову ногу. Розірвана вздовж штанина неохайно теліпалася, тому Максим за допомогою лейкопластиру зв'язав її до купи на гіпсові в кількох місцях. До...