24 рік текст сімдесят третій

ніч спалахнула і сон обірвався і варто

прислухатися до голосіння нещасних

ось вона історія ось тобі з цим доживати

до кінця чи до світанку чи до приспіву

коли люди в масках заштовхують в

катівні аби перевиховати ото твій подих

на повні груди аби нарешті змусити

платити по рахункам холодної ночі

варто просто підвестися варто нагадати

їм про тих хто разом з власним домом

услід за журавлями далеко на південь

зник не оплативши вигадані борги

мовчиш в ніч і ніч тобі відповідає

вставай і йди і дивись і люби

сліпоту якщо ще нічого не зрозумів

надто оголений аби доводити правоту

надто один аби чинити опір усім

хто являється тобі уві сні

я думав тебе вбили я думав що то

були свої коли говорили про державу

вони засовували холодні руки глибоко

в ніч і не витягували лише перевіряли

чи ти ще тут чи ти ще повторюєш

присягу чи ти й досі розумієш

різницю поміж небом і землею коли

не летиш услід за перелітними птахами

коли нога більше не відчуває опори

а так очі розплющені в нікуди і

вираз їхній невідомий але знаєш що

ніхто у них не поглянув би ніхто взагалі

ти і серце немов вже не твоє

ти і серце окремо далеко на південь

ти і серце танцюють на краю ночі

ти і серце в очікуванні спалаху

ти і серце чує хтось таки вирвався

і біжить і біжить збільшуючи борги

Коментарі

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Докладніше

хлопчик для биття

в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш. тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше. диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік. тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше. 2021

Докладніше

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...

Докладніше

Шукати в цьому блозі