25 рік текст шістдесят другий

о земле-земле ніжна й холодна все

на твій зріз все у твої глиняні очі

колись усе починалося з тебе і в тобі

завершиться виросли травою і деревом

постаріємо а поки згадую усі ті кроки

твердість м'якість прохолоду й жар

падіння і котіння ями й пагорби

окопи і хрести особливо лінії умовні

стежки якими радо й зникнути кудись

де затінок й каміння де тиша і пташки

де війна мов швидкісний потяг мчить

повз і потім знову пташки і вітер

і ніякої тверді під ногами лише опора

для думки про єдність із тобою і

вічність таємного затінку куди

вертаються змучені й самотні куди

зима приходить із хорошим жартом

і домашнім вином та годі собі брехати

о земле-земле важка і неосяжна куди

це все прямує за якою течією мені

йти чи все-таки проти чи будеш ти

ласкава чи будеш ти милосердна коли

ще один стяг проштрикне тебе коли

поволочуть тіла у затінок і слова

ще і ще лунатимуть лише тобі чи хоч

тоді ти скажеш що усе було недаремно

о земле-земле ніжна і холодна кістки

спливають назовні тіні розчиняються

у полі свинець поглинула кров що вже

не страшно доки ноги відчувають тебе

і мчать туди де на мене чекає адам

25 р.

Коментарі

Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 1 Calcination руйнування

— Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...

Докладніше

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди останні ковтки останні дзвінк...

Докладніше

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

День перший — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Докладніше

Шукати в цьому блозі