Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 9. Ceration розм'якшення

 

В толі почався непростий період. Як і кожного року середина серпня починалась днями насиченого збирання врожаю. І не скільки біля батьківської хати, а стільки в людей, які його наймали. Зазвичай це були пенсіонери, які за інерцією життя навесні викопували ямку на горді, кидали туди покільчену картоплю. По рядку кожні десять-двадцять хвилин і завдяки такому темпу за кілька днів вони насаджували величезну площу. Коли вже наставав час після засушливого літа, що земля ставала такою, як говорили люди "залізо" і треба було шукати когось, хто зможе перекопати важку землю. толя був першим кандидатом і запит на його руки ставав неймовірно високим. При цьому старі люди рідко розраховувалися готівкою і вимагати з таких людей гроші було совісно. толя іноді працював "за спасибі", іноді за могорич, бувало, що йому давали торбу з харчами, а то й півмішка звіжевикопаної картоплі. Зрідка хтось із ще більш-менш заможних всовував йому в кишеню купюри різного номіналу. толя це сприймав як належне. Звісно, на роботі в місті заробіток був на голову вищим, проте саме цієї пори він залишався в селі без відчуття обов'язку, просто працював, їв, жив, ходив селом, знаючи, що потрібен людям і цього було досить. Як раніше, коли батьки ще були живі.

Ще однією вже звичною особливістю стало певне протверезіння чоловіка сестри Тимофія. Липневі п'янки закінчилися і навіть ветеранам доводилося ставати до роботи. Тимофій працював завзято, не дивлячись на куксу замість правої руки і при цьому пітнів як свиня. Випивка не полишила його побуту, але стала менш хронічною, що крізь оболонку хмелю назовні проривався своєрідний характер. Спочатку Тимофій корчив із себе працьовитого господаря і брався не тільки за врожай, а й за ремонти, лагодження пристроїв, прибирання і роздачу вказівок дружині з дочкою. До толі у Тимофія було двояке ставлення: з одного боку, бідний родич, який лише займає місце не стільки в будинку, а скільки в літній кухні навіть взимку, з іншого боку, Тимофій сприймав толю за гівно, яке втекло з армії. Миршавий чоловічок, який тинявся собі селом чи їздив на дрібні заробітки, був старшим від Тимофія на шість років, але за поведінкою більше нагадував школяра. Було собі думав, що толя вмикає дурника перед ними, немов боїться відповідальності, оскільки сам Тимофій зустрічав таких людей в армії і ненавидить їх усією душею. Кілька днів посиленої роботи, нескінченного потіння і господар починав втрачати терпіння, різкі слова в бік кожного з сім'ї ставали звичними. І коли доходило до простягання рук то першим в поле зору потрапляв саме толя. Починалось усе під час викопування картоплі і толя працював справно, що в своєму темпі відставав від Тимофія, бо той з однією рукою працював краще від усієї сім'ї разом взятої. Працював швидко та на совість, проте в перші години, а далі його темп падав. Тоді як толя тримав повільний постійний ритм і через годину він вже випереджав Тимофія, про що мала Аня вголос підмічала з усією дитячою проникливістю. Тато на то мовчав, лише кидав похмурий погляд з-під лоба. Коли картоплю поносили мішками і висипали на подвір'я, то глава сім'ї між іншим запитав толю, мовляв, як восени той буде орати їм городи. толя у відповідь спокійно відказав, що перекопає їх вручну. Тимофій не відступав і напирав, щоб толя придбав мотоблок і виконував роботи більше, бо лише тиняється тут селом без діла замість того, щоб займатися нормальними справами. Спочатку миршавий чоловік відказав, що в нього на це мало грошей, а потім підмітив, що йому й так підходить жити.

Після цих слів Тимофій зарядив толі правою куксою в щелепу, що той захитався на ногах, але втримався на ногах. Він не спробував захиститися коли Тимофій вклав усю силу в ліву руку для наступного удару. толя звалився з ніг, навіть більше дозволив собі впасти, щоб продемонструвати главі сімейства наскільки він сильний. Чинити опір і кількома ударами вирубити Тимофія на очах інших не було потреби — це не стосується справи, тому можна й перетерпіти як багато разів до цього. Господар ще кілька разів зарядив з ноги в живіт цьому клятому слабакові, щоб той навіть не міг стогнати від болю. При цьому кричав на миршавого чоловіка, що той невдаха, ледащо і боягуз. Люда дивилася на свого чоловіка, старшого брата і не сміла втрутитись — най краще своє отримує толя, аніж потім вона.

— Ого, оце ти йому зарядив! — вигукнула Аня, якій усе це здавалося грою.

Власне, після цього господар вигнав толю з дому. Схопив того за барки і виволочив за браму однією рукою. І так відбувалося кожного року  останні роки: акурат після викопаної картоплі його виганяють з батьківського дому, в жовтні толю впускають назад. Саме в жовтні Тимофій пускається в новий алкотур аж до лютого. Так вже було і так буде знову, тому толя звик й не чинив опору. Він підвівся на ноги, обтрусив пилюку з одежі, одягнув свого зеленого кашкета і просто пішов собі до баби Галі — двоюрідної сестри покійної матері. Синці залишилися, але тіло пережило побої доволі швидко і вже того вечора він викопував картоплю старій жінці на городі. Для толі це лише зміна місця проживання, де також потрібні робочі руки. Жінка жаліла миршавого чоловічка, який ввечері сидів за столом і сьорбав густий борщ, мовчки киваючи на розмови старої. Вона називала його "нещасним хлопчиком", який двічі розплатився за своє життя.

Наступного дня толя допомагав бабі Галі трусити сажу з грубки і коминків в літній кухні, а потім вона прала йому одяг, який зчорнів після такої роботи. Він пофарбував двері, браму старою фарбою, яку жінка тримала ще з минулого року, проте руки все ніяк не доходили. Під кінець дня баб Галя раділа від обсягу виконаної роботи і все дякувала толі і одночасно жаліла його, що він такий роботящий чоловік, але життя в нього не склалося. Мовляв, що вдієш, така вже ця країна. толя мовчав і не жалівся ні на долю, ні на країну. Жити є де, роботи повно. А гроші… Гроші будуть якщо він виб'є їх з контори, бо після останнього замовлення все не міг до них додзвонитися. Завтра спробує ще. А поки що піде до сусідів через хату — баби Тамари і діда Степана. Дід давно лежачий і стара його ледь обходить, то треба його помити, попробирати в кімнаті, полагодити підлогу, яка пронила від вологи. І баба Галя, і баба Тамара знали, що толя погодиться, ніби ця робота виключно його. Старі люди ще наймали собі чоловіка, оскільки вони його знали, а молоді ним нехтували. Місяць тому його кликали з селищної ради на розкопування водогону, але останньої миті справу відмінили. Тепер залишилося обходити старих. Більше ніякої роботи, ніякого вибору. толя зайшов в маленьку кімнату, де смерділо пліснявою, грибком, сечею і рештою людських відходів. Старий Степан, худий і немічний лежав під ковдрою, здавалося, що на подушці лежав череп, обтягнутий шкірою, відкритий рот і стогін замість слів.

— Ти хто? — ледь розбірливо видихнув старий, націливши на гостя глибоко запалі пожовклі очі.

— Від баби Галі. — на свій манер простогнав толя.

Смороду і гнилі він не боявся і навіть не виказував невдоволення. Від кожної живої істоти є свій послід, просто хтось вміє його ховати, а хтось ні. Старий хрипів, висловлюючи своє невдоволення поки толя виносив його на руках надвір в спеціальне крісло. І поки старий млів в тіні при спекотному серпневому дні, миршавий чоловічок самотужки повиносив усі меблі, брудні білизну і одяг. Підлога дійсно прогнила, тому довелося замінити більшість дошок, певний запас яких ще був у баби Тамари на горищі. толя запитав, чи не треба перефарбувати підлогу, а стара відмахнулася, мовляв, хай буде так, бо може через два роки знову треба буде усе замінити. толя потиснув плечима і глиною позамазував щілини між дошками, аби не дуло холодом знизу взимку. Хоча достатньо було глянути на старого, щоб зрозуміти, що той може й не дожити до кінця року. Перш ніж мити діда Степана, довелося обробити йому рани, які утворились внаслідок пролежнів. Дід відбивався як міг доки баба Тамара не схопила його за руки і не тримала їх доки толя відмивав старого від бруду. Така вона немічна старість, що дивлячись на неї, толя розумів, що померти раніше такої старості не страшно. Постіль і одяг відійшли пральній машині. толя заніс старого назад у вже відремонтовану кімнату, з постеленою чистою постіллю, положив худе тіло на ліжко і добре його вкутав наче малу дитину. При цьому дід Степан писклявим голосом матюкав чоловіка останніми словами, але в кінці скривив уста в посмішці і навіть трохи хихотнув як мала дитина. Баба Тамара віддячила півторалітровою пляшкою самогонки. толя випив кілька чарок за вечерею, а інше віддав бабі Галі. Може їй на щось знадобиться. Баба Галя не пила через проблеми із серцем, проте взимку натирала ноги і груди якщо підкрадалася застуда.

Синці на обличчі і лівому бокові поступово жовтіли, а толя поволі і вперто виконував різноманітну роботу. Одного дня контора несподівано вийшла на зв'язок. З'явилася робота і заодно пообіцяли, що з ним розрахуються в повній мірі. Навіть не торгувалися, від чого стало очевидно — не все так просто. толя пам'ятав один сезон коли працював в одному "автодорі" коли одного літа на три місяці влаштувався на двадцятикілометрову ділянку. Звісно, що неофіційно. Однієї ночі він та його напарник обходили ділянку, рівняючи краї прокладеного асфальту. Оплата була мізерна і їм давали найдурнішу роботу. Як завжди, якщо зважати на везіння толі, якому постійно на будь-якому робочому місці випадала всіляка брудна морока. Кілометр за кілометром вони йшли вздовж свіжепрокладеного асфальту, працюючи лопатами. Нічні автівки пролітали дорогою, не зважаючи на знаки обмеження швидкості. толя з цигаркою в зубах все йшов вперед, притискав лопатою гарячий асфальт, де не впорався каток. Раптом біля них на повороті мотоцикл ковзнув гладеньким покриттям і врізався у відбивач з такою силою, що мотоцикліст здійнявся в повітря і гухнув своїм тілом десь на узбіччя в хащах.

— О, один вже приїхав. — мовив молодший напарник.

Вони обоє швидко кинулися вниз до нещасного мотоцикліста. Тіло валялося в пилюці серед поламаних кущів. Шолом розлетівся на друзки, закривавлена голова вивернулась обличчям до спини, руки й ноги позгиналися в різноманітних місцях. Вже не було кому надавати допомогу. Молодший напарник нагнувся і почав промацувати кишені загиблого. Опустив блискавку і витягнув гаманця.

— Ну ось, глянемо, чим він може поділитися. — мови напарник.

толя стояв осторонь і все світив ліхтариком. Відбирати гроші в покійно йому не хотілося, бо цілком вистачало того, що йому тут платили. Молодший розкрив гаманець, який розтовстів від карток і купюр. Чоловік аж облизався від побаченого, оглянув картки і раптом його обличчя скривилося від переляку.

— Та ну нафіг! — в його руках заблистіла візитка якоїсь охоронної фірми і він поспіхом сховав усе назад, — Ще б цього не вистачало!

Напарник повернув гаманця у кишеню мотоцикліста, випрямився і пішов геть назад на дорогу.

— Пішли звідси.

— Викликати швидку? — простогнав толя.

— Нехай хтось інший викликає. — молодик вже йшов асфальтом швидким кроком.

толя рушив за ним. Пізніше він в туалеті дістав з кишені поцуплений гаманець, де серед купюр і карток знайшов візитку того самого охоронного агентства. Страх його напарника змусив зрадити своїм бажанням не цупити в померлих. Нічого особливого, крім того, що на звороті кільковою ручкою записано номер мобільного і фразу: "Якщо треба робота, телефонуй". Про загиблого мотоцикліста вони дізналися наступного дня. Поліція розпитувала бригадира, проте до толі і його напарника копи навіть не зверталися. Напарник ще не раз говорив, мовляв, добре що їх оминуло, бо там було таке, що пов'язувало загиблого з дуже серйозними людьми, яким не варто довіряти. толя не був довірливим, але більше ніж через рік таки зателефонував, а потім більше ніж через півроку йому замовили тих чоловіків на полі. Робота є робота, тоді як з оплатою не все так просто. З оплатою завжди не просто.

Тепер йому доводиться відробляти місце ночівлі, їжу та прання одежі. Баба Галя сказала, що стіни в погребі осипалися, то чому б їх не перештукатурити по-новому. Звісно. Стара найняла таксиста, який за подвійну ціну привіз, цемент, суміш малярну металеву сітку, дюбеля і монтажні пластини. Баба Галя оплатила все зі своєї пенсії, а толя приступив до роботи. Для початку довелося виносити з погріба сотні банок різного терміну консервації. Компоти, кабачки, варення з полуниці, малини, сливок, закручені огірки, помідори, навіть кілька  десятилітрових бутлів старої освяченої води як запевнила господиня — усе це рядами заповнило подвір'я і тіні дерев. Потім за допомогою штикової лопати толя зшкрябував стару штукатурку шматками, збирав її в старі мішки і носив вулицею на край села, де знаходився імпровізований місцевими мешканцями смітник. Висипав усе те, здіймаючи хмару пилу. Разом з цим носінням сміття він заглянув до діда Славіка позичити перфоратор. Старий щось не горів бажанням віддавати інструмент, бо доки тримаєш його вдома — доти він у тебе є. Аксіома усіх місцевих господарів, однак толя не раз допомагав, тому зі покривленим від занепокоєння обличчям дід Славік вручив чоловікові інструмент зі свердлами.

толя обережно поводився з чужим майном, немов то більше ніж своє. Спочатку в хід пішла металева сітка. Він згинав з монтажних пластин спеціальні шайбочки для затиснення дюбелем і чіпляв сітку, просвердлюючи дірку в облупленій стіні. В погребі робота протікала легше через нижчу температуру, проте через погане провітрювання одежа швидко просякла потом. Нерівність стін через оббиту штукатурку поглинула усю упаковку дюбелів, але вдалося зекономити на сітці, якої залишилось ще третина від придбаного обсягу. толя дивився на свою роботу — усе було далеким від ідеалу. Він доведе справу до кінця, проте витонченості явно бракуватиме і саме тому йому ніколи не стати майстром, толя може бути хіба що помічником середньої руки. До вечора сітка була почеплена і тепер настільки закріпилась, ніби була частиною стіни. Далі справа за малим — колотити розчин. Він носив пісок з краю городу, висипав цемент і замішував суху суміш у невеликому тазику прямо в погребі, аби одразу накидати на стіни. Наносив води, зробив розчин достатньо густим, намочив облуплену стіну і з цигаркою в зубах приступив до штукатурки. толя знав, що для "жирності" розчину любили додавати рідкого мила, але сама штукатурка від цього ставала більш кришкою. Тут в погребі з вологою та грибками доведеться робити стіну якомога міцнішою. Периметр погріба складав двадцять метрів. На кожен метр вистачало одного тазика. Спочатку закінчився цемент, а далі повних ходом використовувалась суміш. толя у своєму нешвидкому темпі завершив дві третини роботи поки не закінчились матеріали. Баба Галя зайшла і сказала, що завтра ще замовить цементу, то ж треба на сьогодні все закінчувати, митися і йти вечеряти.

Коли він вийшов з погріба, то стояла ніч. толя скинув одежу сохнути на дротові, а сам помився з милом коло відра. Баба Галя виділила йому спортивні штани і байкову сорочку свого сина Васі, який давно зник безвісті на війні. Кілька чарок самогонки за столом, сита каша з м'ясом. Баба каже, щоб він лягав спати у веранді, але толя постелив собі на лавці біля літньої кухні під навісом і так ліг, навіть не відчувши як собака кілька разів до нього підбігав і лизав руку чоловіка. З першим промінням сонця він сонно пошкандибав до відра з водою, напився, пішов в туалет, а потім вдягнувся в свій просмерділий від поту одяг. Баба Галя також вже була на ногах, готувала сніданок і все чекала восьмої години ранку, аби замовити таксистові товар. До сніданку ще був час і толя відніс перфоратор діду Славіку з усіма свердлами. Старий прийняв свій інструмент бережно, ніби новонародженого внука і відніс у сарай. толя повертався до баби Галі не тією самою дорогою, а йшов далі, обходячи село впритул до лісосмуги. На кілька хвилин він заліз в хащі, скурив цигарку, роздивився невелику галявину. Потім він пройшов вдовж лісосмуги та дороги, яка вела до траси до не дістався вулички, попрямував нею, повільно шаркаючи взуттям. Сама вулиця була порожня, а на деяких подвір'ях люди вже займалися побутовими справами. толя угледів пані Таїсію, якій він кивнув головою. Позатого року він заливав їй відмостку біля будинку. Міг би ще допомогти викопати картоплю, але їй більше допомагає подруга Тетяна. Він оминув ще кілька будинків, оглянувши оком подвір'я, де нікого не було видно, оминув припарковану "шкоду" і пішов собі далі, запалюючи ще одну цигарку.

Після сніданку привезли цемент і толя всі мішки поносив погріб, де продовжив накидати штукатурку на стіни. Кілька годин він працював повільно, м'язи ще й досі відчували вчорашню втому, але перед обідом процес пришвидшився. Розчин добре лягав на металеву сітку, одежа знову просочилась потом, а як тільки в погріб спустилася баба Галя, то він вже й дошкою вирівнював штукатурку, відмічаючи, що стіни все одно вийшли криво, але стара лише відмахнулася, мовляв, для погріба більше не треба. Ближче до другої години дня толя розчистив погріб від будівельного сміття, пообідав бутербродами і на додаток випив кілька чарок. Баба Галя випрала йому одяг, тоді як він без звичної грубої тканини на тілі згодився піти накопати глини у футболці та спортивних штанах. Глина була потрібна, щоб позамазувати тріщини на грубці. Ось так взяв лопату, мішок і пірнув на край села.

Шар пісковини знаходився неподалік, однак доля пішов в дещо інший бік, розкурюючи чергову цигарку. Він дістався до галявини, де був сьогодні вранці. Став біля неї і озирнувся в бік села, придивляючись, чи щось видно в селі звідси. Ні, стіна дерев добре відмежовувала простір, густе гілля надійно ховало будь кого на цьому місці. Він кілька разів встромив лопату поміж трав, перевіряючи, де м'якіший ґрунт. Прокопав прямокутну форму глибиною в один штик і знову поглянув в бік села. Нічого не видно. Земля дещо суха і в'язка. Він скинув спортивні штани, щоб їх не забруднити і продовжив працювати в одних трусах. Дві години повільної ритмічної роботи дозволили йому викопати глибоку яму вище свого зросту. Холод землі остуджував тіло попри серпневу спеку. толя видерся звідти, прикрив яму дрібним гіллям і знову поглянув у бік села. Нічого і нікого не видно. Ну і добре. Він запалив ще одну цигарку після важкої роботи, одягнувся і вже тоді рушив по глину. Час минав швидко і день наближався до згасання.

Баба Галя для порядку запитала, де толя був стільки часу, на що той відказав, що сів для спочинку і мимоволі задрімав. Втомився. Звісно, в це можна повірити. Сам толя в це повірив би, бо робота іноді стає подібною сну. Одежа сохла на дроті. толя прав своє спіднє. Баба Галя казала, що завтра як тільки підсохне штукатурка на стінах, то треба усе те перебілити. толя лише кивнув головою. Коли вечеряли толя запитав про бінокль, який вже бачив у баби Галі в серванті.

— То Васі. — мовила жінка.

— Він з ним був в армії? — перепитав сиплим голосом толя.

— Ні, він це його купив коли ще студентом був. Оце так понакупляв всіляких штук і ось вони так припадають пилом.

— Можна позичити?

— А тобі навіщо?

— Хочу свої інструменти забрати в Люди. — стогнав голосом толя, — Думаю, щоб не навернутися на її чоловіка. Якщо буде бінокль — гляну здалеку чи немає Тьоми вдома, тоді й зайду туди.

— То я до Люди зателефоную.

— Не треба їй дзвонити. Гляну в бінокль. Якщо немає його, то прийду і заберу.

— Ну бери, тільки поверни, бо то Васі. — втерла сльозу баба Галя.

На ніч толя висипав пакетик негашеного вапна у відро з водою, трохи постояв, подивився як булькає біла рідина і пішов собі спати. Побитий лівий бік практично не болів, на обличчі все ще виднілися жовтуваті синці. Загальна втома все ще пульсувала в тілі і він поринув у звичний сон. На ранок він прокинувся і одразу запитав у баби Галі, чи не буде в тої трохи бензину, бо толя якось позичав у діда Славіка, а тепер треба віддати. Жінка відказала, що в сараї є металева каністра, то він може собі націдити в півторашку з-під "караванського" лимонаду. Добре, що біля каністри лежала стара лійка — толя відміряв собі приблизно літру бензину. Сказавши, що зараз піде до діда Славіка на кілька годин, толя непомітно прихопив із собою бінокля і прошмигнув на ранкову вулицю. Незважаючи на легкозаймисту рідину в руці, він запалив цигарку однією рукою. толя швидко дістався краю села. Серпневий ранок ще озивався прохолодою, старі кросівки обросилися в траві і толя про себе відмітив, що втома відступила, м'язи налилися силою і вже відчувалось наближення осені, невблаганної пори коли в голові спливає бажання більше не хапатися за своє жалюгідне життя і просто все відпустити, однак варто якомусь вогникові спалахнути як то у вікні сусідів, свічки за столом, сірнику біля жмуту соломи під дровами, запальничкою перед цигаркою і щось всередині нього все тягнеться далі, хапає життя в жменю і так й веде до самої зими.

толя дістався до викопаної вчора ями і оглянув, чи не були тут гості. Листя на скиданому гіллі всохло, що яма стала схожою на беззубий писок стариганя. Слідів ніяких. Якщо буде можливість, то він прийде сюди після обіду, бо сюрпризи йому не потрібні. Він сховав в насипу землі пляшку з бензином поруч ями. Діставши бінокля, він пішов на південь, періодично вдивляючись в бік села та шукаючи якоїсь стежки цими хащами. Проїхало кілька автівок, схоже, люди поїхали на роботу. До восьмої чи навіть дев'ятої вечора всі мають повернутися назад. Можливо ще буде випадкова автівка. Можливо. Хащами він продерся на пагорб, а потім спустився, періодично виглядаючи в бінокль ранкове село. красиво. толя не був шанувальником мистецтва в будь-якій формі, але панорама порослого деревами села викликала в ньому захоплення подібне тому коли з недобудови дивився на нічне місто. Відчуття простору, тихого і одночасно заселеного коли можеш обрати будь-яку дорогу і вона обов'язково приведе тебе до кутка, де можна перебути, поспати, поїсти і продовжити своє життя далі.

За півгодини він обійшов село вздовж соєвого поля і приклав бінокль до очей. Серпневі городи із почасти посохлими рослинами, дерева, частина з яких вкрилась плодами. Людей не видно. А ні, ось Тетяна на городі збирає помідори. Сіткові паркани, повністю закриті паркани. Місцями кущі і бур'яни. Вдень непомітним не пройдеш, з городів усе видно як на долоні. Вночі усе може бути по-іншому. Достатньо підійти ближче, прислухатися і он на сітковій огорожі є місце, де сітка зігнута — достатньо ногу перекинути і ти вже на городі. Після цього йдеш до літньої кухні ближче до сусіда ліворуч, там закритий паркан і дерева, а також в нього немає собаки на подвір'ї. Такі люди собак не тримають. В місячному сяйві толя буде непомітним серед дерев. Праворуч у сусідки є пес, який звичайно може загавкати на нього коли толя йтиме лівим боком. Що далі? Дерев'яний туалет, перекошений сарай і літня кухня. Настільки толя пам'ятав там невеличкий лабіринт, поросла травою земля. Якщо не трапиться нічого під ноги, то до будинку він зможе дістатися за лічені хвилини. Підійшов, перескочив, прокрався і далі треба збагнути, що робити з будинком? В тій хаті він був зовсім недавно. Вхідні двері у веранду, ліворуч при вході двері в коридор, де ліворуч — невідома кімната, а праворуч двері в кімнату, де він відтягував синій бак. Далі прямо двері в невідомі кімнати. В бінокль видно сам будинок, вікно кімнати з синім баком, вікно веранди і все. Вище будинку толя ще зміг розгледіти браму з грат. Обійти праворуч будинок буде складно — там вчує сусідський пес, тріщатимуть кущі і там живуть дві старі жінки, які раптом можуть увімкнути світло надворі. З цим зрозуміло, а чи є хтось нині біля будинку? Десять хвилин він виглядав хоч когось, хоч якийсь рух на подвір'ї покійного Бойка та все марно.

Нікого не дочекавшись, толя пішов назад, запам'ятовуючи кожен крок та особливості протоптаної ним стежки. З одного боку, цим шляхом ніхто не ходить і подорожніх тут не зустрінеш, з іншого боку, ямки, кущі і високі трави, за які періодично перечіплюєшся, були дрібницями цієї пори, однак вночі це все може вилитися в труднощі. Треба подумати про ліхтарик зі слабким світлом чи ще якийсь альтернативний засіб освітлювати собі дорогу і не привертати зайвої уваги. Він повернувся до баби Галі, поставив бінокль у сервант, поснідав. За ніч штукатурка встигла підсохнути і толя приступив до побілки в погребі. Кілька годин монотонної роботи і з цим завданням було покінчено. Простір під землею виглядав як новий. Залишилось лише поносити усі закрутки назад.

Господиня залишилась задоволеною його роботою, що нагодувала ситним обідом. толя наївся як мала дитина, при цьому відмовився від самогонки. Йому хотілося поспати, натомість толя випросив в старої моток прозорої клейкої стрічки, великий поліетиленовий пакет і старий молоток, який лежав без діла в сараї. Баба Галя запитала навіщо це все толі, на що той сказав, що спробує забрати свої інструменти з дому — тому потрібно замотати їх в пакет. толя брехав спокійним тоном, маючи готову версію, бо це така робота. Звісно, він прихопив бінокль. Про ліхтарик мовчав, бо для цього важко щось вигадати, що не викликало б підозри. Після обіду толя пішов вже звичною дорогою. Він все ще намагався не протоптувати явну стежку своїми прогулянками і все придивлявся, чи бува не ходить цим шляхом ще хтось. Трави, кущі і дерева залишалися звичними як і завжди. Старий молоток він засунув за пояс, пакет і клейка стрічка в кишені, а в руках бінокль.

толя дістався викопаної ним ями і знову перевірив, чи бува тут ніхто не був. Місцеві періодично ходять лісами і край полів, він знав ці стежки, тому обрав місце віддалене від них. Тут рідко хто трапляється, але перевірка не завадить. Все залишилось так само. Викопана земля підсохла. толя шкодував про відсутність лопати. Ще брати лопати в баби Галі було б підозріло. Ще одним мішком глини це не прибрехати. Але відсутність лопати не проблема, в кишені спецівки була пара робочих рукавиць — якщо потрібно, він гортатиме землю руками. Тим більше, що земля осяде не відразу і через кілька днів знову доведеться повертатися на це місце.

Він знову піднявся на пагорб і линув хащами до соєвого поля. Сонце пекло несамовито. толя надибав на високий кущ і засів в його тіні, приклавши бінокль до очей. Спека зробила свою справу і городи спорожніли один за одним. Так навіть легше помітити будь-який сторонній рух. П'ятнадцять хвилин і нікого. В бінокль толя бачив, що на вулиці помітно ту саму "шкоду". Так, вони мають бути на місці. Минула ціла година. Тінь не надто ховала від сонця і толя скинув з себе спецівку, аби вона не просякла який раз потом, тоді як на кашкеті поступили вологі плями. Чорна птаха промайнула небом, коники-стрибунці почергово тріщали у височій посохлій траві. толя все сидів і чекав. Якби це була чужа далека місцина, а не його рідне село, то він міг би діяти сміливіше, а так повільне спекотне очікування, аби вивчити ситуацію. Він помітив рух на городі. Це пані Таїсія вийшла зірвати з кущів трохи овочів. Ще пігодини нудотного серпневого ритму. Скільки часу взагалі толя може тут висидіти? Якщо врахувати скільки він наївся за обідом, то навіть до завтрашнього ранку вистачить тут спостерігати місцевість.

Запалив цигарку. Коротка затяжка і повільний видих вбік. Горло лоскотала спрага і ще залишили свій слід випари вапна, яким сьогодні білив погріб. толя це терпів як і багато разів раніше. Коли докурив, молотком проколупав землю, засунув в ямку недопалок і закопав потенційний слід якщо дійде до слідства. Чи дійде до розслідування? толя про це не думав. Головне, зробити роботу, а далі шукати нову. Біля будинку помітний рух. Так, уважніше. Біла футболка, чорні штани. Йде до брами, сідає в "шкоду" і за кілька секунд їде. Це все? Ні, там хтось ще є. Рух фігурки в сірому. Та, що поїхала мала чорне волосся, а та, яка в сірому, русяве. Вона поволі йде в інший бік до городу. Повільно. Усе роздивляється. Зникає в туалеті. Виходить. Вийшла до городу і дивиться. толі здається, що вона дивиться в його бік. Він завмер і прикипів до бінокля. Вона так і стоїть на краю городу якусь хвилину, а потім відводить погляд, йде до яблуні, простягає руку до яблука, торкається, але не зриває плід. Хвилин десять дівчина блукає на городі доки від спеки не знімає свого жакета. Витерши чоло долонею, вона повертається до будинку і її вже не видно за літньою кухнею. толя уважно спостерігав за незнайомкою, вивчаючи її рухи, як вона йде чи дивиться собі під ноги, тобто, наскільки там вільно ходити вдень. Так, схоже там є вузенький прохід ліворуч, де ні за що не перечепишся. Більше нікого не видно. Гаразд, треба ще годину поспостерігати.

Поволі і непомітно насунувся вечір, толя періодично поглядав у бінокль. Лише двічі дівчина проходжала від будинку до літньої кухні і назад. Потім він помітив її в одному з вікон. толя відклав бінокль вбік, скрутився калачиком і заплющив очі. Замість сну картинки того, що й так траплялось на очі цілий день: бензин в пляшці, стіни погріба, вапно, стіл з їжею, висока суха трава, далекі будинки. Він прокинувся коли над головою сяяли перші зорі, а на заході це виднілась світла смуга дня. Ще вечір. В біноклі нічого не розбереш. У сусідів по бокам світяться вікна. У пані Таїсії світло жовтувате, а в Миколи Павловича доволі яскраве в одному вікні і надзвичайно приглушене в іншій. Вікно з слабким світлом виходило саме до будинку покійного Бойка. толя міг розрізнити лише одні вогники в біноклі. Цього було достатньо, адже його цікавила інфрачервона підсвітка камер відеоспостереження. В Миколи Павловича вони мають бути. Так, ось приглушені червоні цятки, які видно, але вони нижче паркану. В першу чергу, безпека, а приватне життя сусідів Миколу Павловича не цікавило.

В самому будинку покійного Бойка світилося вікно кімнати з плитою. І там сновигали тіні. Більше від бінокля жодної користі. толя звівся на ноги і трохи розім'яв кінцівки. Одягнув спецівку, повішав бінокль на шию і затягнув блискавку, закривши прилад одягом, аби той не заважав. Пакет і скотч в кишені, цигарки і запальничка в іншій. Попри нічне небо доводилося йти обережно. толя ледь розрізняв перед собою ландшафт. Суха трава хрумтіла під ногами, цвіркуни виспівували поляну, ліва рука стискала руків'я старого молотка. Як він й планував, перекинув одну ногу, потім другу і ось толя вже під сливкою біля паркану. Іржава сітка трохи заскрипіла, але сусідський пес можливо й нашорошив вуха, але не гавкнув. Кілька хвилин постояв, прислухаючись і вдивляючись. Нічна тиша.

Сусідський пес таки загавкав, але не на толю, а на когось на вулиці. Він все ще стояв і чекав. Йти чи не йти? Що може стати причиною того, щоб просто піти звідси? Хтось сторонній. Настільки сторонній? Достатньо когось із сусідів, бо це місцеві, проти яких краще не застосовувати силу. А якщо не місцевий? Теж треба йти, бо якщо людини не знаєш — краще не чіпати. Собака не затихав, але гавкав більше для порядку, ніж на когось. Хм, може бути й жаба або їжак. Під гавкіт толя поволі рушив далі під деревами, де суха земля тихо осипалась під його кросівками. Шумно як на нього, але за десять кроків це навряд чи почули. Він вже був на краю городу як почув, що гримнули двері, в яких задеренчала шибка. Звук згори, це вхідні двері будинку.

— Ні, я не буду! — долинув жіночий голос, — Я не знаю!

толя присів під деревами і завмер. Почулися кроки, шаркання. Хтось йшов до городу. Крок важкий, але сама підошва м'яка. Хтось йшов до туалету, який знаходився від толі за два кроки. Якщо жінка посвітить ліхтариком на город, то одразу його помітить. І як він це пояснить? Вдасть п'яного, який тут спить. Рипнули двері в туалеті, спалахнув ліхтарик на телефоні, почулося клацання і шарудіння одежі. Кілька секунд тиші і задзюрчало. толя не рухався і все прислухався. Дзюрчання припинилося, зашаруділа паперова серветка, а потім звук одежі. Глибокий видих і рипіння дверей. Проте жінка не пішла до будинку, а вийшла на край городу, за кілька метрів від толі, що скочити на неї з молотком зайняло мить. толя приготувався. Він ледве розрізняв силует і раптом спалахнула запальничка біля обличчя жінки і толя розгледів Вероніку. Її очі зблиснули втомою і все згасло окрім червоної цятки цигарки. Вона шумно видихнула хмарку диму і за секунду червона цятка з'явилась з новою затяжкою.

толя все не рухався, прислухався, відчув як ніч загусла, що кожен рух дівчини відчувався як власний. Вона його не бачить, не чує і не відчуває. В її рухав відчувається втома і чомусь роздратування. Її погляд націлився в ніч і відчувалося, що вона хоче піти звідси, зникнути десь подалі. Допаливши цигарку, вона викинула недопалок на землю і повільно пішла назад до будинку. толя дослухався як знову гримнули двері. Вони знову всередині, сусідський собака й далі роздратовано собі погавкує. Ще кілька хвилин і толя підвівся і дістався білої стіни літньої кухні. Він притулився до краю стіни і виглянув на вікно будинку, де горіло світло ліхтарика. Жодного руху. толя зосередив погляд на землі в пошуках можливої перешкоди. Чисто. Кілька обережних кроків, плавних рухів і він вже притулився до стіни під вікном будинку. Чути жіночі голоси. Грубий належить тій, яка щойно виходила палити цигарку. Її слова толя ще міг розібрати, тоді як тонкий голос був слабо розбірливим, але відчувався близько до вікна. Отже, їх там точно двоє. Мінімум. А якщо коли там ще хтось є?

толя поволі прослизнув вздовж веранди старою бетонною відмосткою і зачаївся під всохлим виноградом біля вікна. Голосів більше не чути. Та раптом у вікні замерехтіло світло ще одного ліхтарика і було чути як хтось ходить в середині кімнати, яка розміщена навпроти кухні. Він присів. Молодок в правій руці готовий до використання. Світло більше не рухалося. толя завмер на цілу хвилину. Рипучі звуки ніби вовтуження на ліжку. Він ледве випрямився і краєм ока зазирнув у вікно. Вероніка сиділа на ліжку у світлі ліхтарика і щось дивилася у смартфоні. толі на мить здалося, що він дивиться буквально в інше життя, ніби як колись в школі заглядав крізь вікна у свій клас коли дозволяв собі прогулювати уроки. Хоча не зовсім дозволяв, бо це радше деякі вчителі відпускали його, аби толя йшов собі, бо він й так нічого не робить під час навчання і мало що розуміє. толя був не проти, особливо за теплої пори коли на порожньому шкільному подвір'ї було цікавіше і значно безпечніше через відсутність старшокласників чи навіть дужчих від нього однокласників. І ось толя стоїть біля клумби і заглядає у вікно свого класу, де вчителька з геометрії постійно називає ці літери "А", "БЕ", "ЦЕ" і малює на дошці один трикутник за іншим. Немов якесь заклинання, від якого його рот широко розкривається і він мимоволі позіхає. Ще й з собачим скигленням, від якого однокласники ржуть, а вчителька ввічливо і одночасно загрозливо просить хлопчика вийти і не зривати урок своє присутністю. На нього рідко кричали вчителі, бо гадали, що природа обділила його розумом, тоді як на деяких інших хлопчиків в класі вчителі верещали не своїм голосом. І ось він біля вікна, зазирає всередину, відчуваючи себе одночасно дотичним до класу і захищеним склом від уроку геометрії. Йому здається, що він на іншій планеті, просто спостерігач за чужим життям, або ж подібний до вазону на вікні, який живиться сонцем і водою, а деякі хлопці плюють йому на ноги-коріння, а хтось заради жарту підкидає в кишеню недопалок. І толі такий симбіоз видається найкращим для виживання в сільській школі.

Йому подобається думати, що така дистанція дозволить чоловікові вижити ще б хоча протягом кількох днів. Ось він тут в темряві біля вікна, дивиться на жінку і відчуває, що він мов та зоря в нічному небі мовчки спостерігає за людьми. Проте він тут не для мовчазного спостереження. толя помічає, що Вероніка підводиться. Він згинається під вікном і чує, що жінка прочиняє вікно назовні, аби впустити свіжого повітря. толя завмер, відчуваючи, настільки вона близько над ним. Достатньо погляду вниз і можна помітити обриси його робочої одежі. Він не панікував, а все чекав, що буде далі. Якщо помітить, то він встигне схопити її за волосся і вирубити одним ударом молотка. Якщо ні — їй пощастить. І Вероніці дійсно пощастило, бо разом зі свіжим повітрям в кімнату почали залітати усілякі комахи.

— О, бісові комарі. — мовила вона і з важким видихом зачинила вікно.

толя в кілька тихих рухів перейшов від вікна до палісадника перед будинком. Саме вчасно, бо на звук зачиненого вікна озвалися двері веранди і з лунким звуком товстої підошви на сходи вийшла інша дівчина. толя ледь розгледів її у світлі ліхтарика з кімнати Вероніки. Він притулився до стіни і озирнувся на вулицю, чи раптом не надто добре його видно звідти.

— Що я тут роблю? — запитала себе Катя розчарованим голосом, — Що я тут роблю? Йти на якийсь автобус, чи що? Коли вже повернеться Валентин Петрович?

толя прислухався і зрозумів, що хтось має приїхати сюди найближчим часом. Треба діяти, але ще не той момент, бо можна схибити. Тим не менш, він сконцентрувався, прислухався, будучи готовим до кидка. Лише світло у вікні від ліхтарика псувало ситуацію. Сусідський пес продовжував погавкувати. Дівчині обридло сидіти на сходах. Вона невдоволено глянула у вікно Вероніки і пішла собі до літньої кухні, не дивлячись собі під ноги, а очима у яскраве зоряне серпневе небо. Раптом зорі зникли і все поринуло у темряву, тіло підкосилося і завалилося набік, але хтось встиг її підхопити. Катя вже не відчула цього. толя холоднокровно наніс ще кілька ударів. Однією рукою він притримував тіло, а іншою дістав з кишені пакет, яким замотав закривавлену голову дівчини. На мить він завмер, прислухаючись до звуків: цвіркуни, гавкіт собаки, з будинку жодного звуку. толя дістав запальничку і присвітив спочатку на замотану в міцний зелений пакет голову із плямами крові всередині, а потім дістав моток скотчу, знайшов при свічці запальнички початок мотку і з різким звуком обмотав пакет на шиї нещасної жертви, аби кров не потекла через край і не залишила слідів. На звук клейкої стрічки сусідський пес відчайдушно загавкав, але ніхто не вийшов з будинку. толя ще присвітив молоток, за допомогою жмені землі витер метал від крові.

Він одним рухом завдав тіло собі на плече ногами вперед. Дівчина була не важкою. Однією рукою він притримував тіло, а в іншій тримав молоток. Обережно він дістався городу, так само прокрався під деревами. Перед сіткою він зупинився, прислухався. Сусідський пес гавкав раз по раз, але не на толю. Він за допомогою молотка притиснув сітку паркану в тому місці, де вона й так була зігнута. З важким сопінням він перекинув одну ногу, а потім іншу і пішов далі у пітьму до соєвого поля. Обм'яклі руки дівчини гойдалися в ритмі його важких кроків. Ноги чіплялися за високу траву, зашпортувалися об горбочки, провалювалися у вирви. толя ледве орієнтувався на слабкі контури прокладеного ним шляху. Права рука з ношею на плечі вже дещо заніміла, але зупинятися не можна — хтозна коли та Вероніка виявить занепокоєння і як вона вчинить? А якщо прийде той чоловік, про якого згадувала дівчина і зрозуміє, що тут щось не так? Може розпочати пошуки і навіть викликати поліцію з тренованою собакою, яка може взяти слід, що толя не встигне усе обробити бензином. Так, треба йти далі без поспіху, але й без зупинок.

Особливо важко було здійнятися на пагорб — втома знову з'явилася в тілі як хронічна хвороба, яка з кожним роком все більше дає про себе знати. Коли спускався то відчув певне полегшення, що від прискореного кроку ледь не перечепився. Спокійно, не поспішай. Вдень пройдений шлях здавався коротким, а в ночі все більше закрадалася думка, що він блукає полем, постійно відхиляється від стежки, проте толя не наважувався дістати запальничку для секундного підсвічування. Один спалах і хтось помітить. Тіло дівчини вже відчувалося мертвим. Тепер це лише плоть і толя ніколи не задумувався ким були його жертви, як часто билося їхнє серце в радості чи від гніву. Це просто робота. Якщо хочеш жити — виконуй роботу. А добра це робота чи погана — це вже давно пояснили, що обдумувати це то не його справа.

Він дістався лісу, де поодинокі звуки в нічній порі було настільки сильно чутно, що треба бути обережним, аби не наробити галасу в кінці шляху. Проте як тільки він підійшов до ями то для економії часу не став прибирати гілля з неї, а просто скинув в неї тіло з онімілого плеча, очікуючи хрускоту сухого гілля як розраду блискавиці. Однак, замість того почулася легке чалапання пакету і все затихло. В темряві він бачив лише слабкі обриси тому дістав запальничку і присвітив перед собою. Перед ним була яма, вкрита ламаним гіллям із посохлим листям, на якому лежав пакет як та кулька, в якій щойно була замотана голова. толя поволі підійшов, намагаючись на звалитися в яму, підняв пакет і оглянув. Жодного сліду крові, лише округла форма, внизу обмотаний отвір скотчем по краям розміром з діаметр шиї. Ну, і куди ділося тіло? Він зазирнув в яму при світлі запальнички. Чорнота. Але гілля поверхи навіть не пошкоджене. На краю ями рештки їжі, ніби блювотиння. Права рука і плече досі болять від ноші, яку він приніс юди з села.

толя обережно відсунув гілля, нагнувся, стрибнув вниз і посвітив запальничкою. Зріз землі, край трохи осипався з його приходом і ще кілька крапель блювотиння. Він виліз з ями і оглянув поляну довкола. Жодного тіла. Залишився пакет без слідів крові, важкість в руці й плечі, а ще свіже блювотиння. Це навіть не блювота, а подрібнена їжа без кислого травного запаху. толя дістав телефон із фольги, увімкнув, думаючи телефонувати в контору. Годинник показував: 22:10, але це зимній час, оскільки толя ніколи не переводив час на телефоні. Година пізня. З одного боку, він виконав завдання, а з іншого, тіла немає. Тіло зникло, проте толя добре знав, що дівчина була — він ніколи не припускав, що божеволіє, що розум грає з ним свої ігри. Так не буває. Він сховав телефон назад у фольгу і вирішив все ж переконатися, чи раптом тіло "не загубилося десь по дорозі".

толя розмотав від скотчу пакет, викинув зіпсовану клейку стрічку, запалив цигарку і рушив у ніч по своїй стежині. тепер він присвічував собі запальничкою шлях і придивлявся до підозрілих обрисів. За двадцять хвилин він дістався соєвого поля. Вже стояла глуха ніч без жодного світла в будинках. толя обійшов земельні ділянки і пройшов вулицею повз припарковану "шкоду" Вероніки. В будинку покійного Бойка також були темні вікна. І ніхто не приїхав, ніяких пошуків, ніхто не блукає з ліхтариком. Він окинув оком темні обриси будинків і рушив далі вулицею, заховавши молоток за пазуху і запаливши чергову цигарку. В голові накопичилась втома і певне невдоволення, що роботу не вдалося виконати до кінця. Він повертався нічним селом до баби Галі, аби лягти собі на лавці і поспати до світанку, при цьому толя не намагався пояснити собі, що там в лісі трапилося. Він просто для себе давно визначив, що він погано вчився в школі і не міг претендувати на пояснення багатьох явищ, які відбувалися в світі.

На ранок він прокинувся від того, що пес лизав його праву руку. Баба Галя вже поралась по господарству. Він повернув бінокль на місце, залишив молоток в сараї. На питання господині чи повернув толя свої інструменти він збрехав, що чоловік сестри вчора був вдома, тому не вийшло. Сьогодні вони труситимуть сажу з грубки. Кілька днів тому чистили грубку в літній кухні, а тепер настала черга будинку. толя завбачливо повиносив усі речі з кімнати, де знаходилась грубка, порозблоковував від штукатурки дверцята лежухів, підготував поліетиленові пакети, різні відра та віник з полину. Від сніданку толя відмовився, оскільки знав, що після трусіння сажі може й знудити. Одна з найбрудніших робіт. Баба Галя виділила йому стару сорочку і штани, а голову чоловік замотав шматком простирадла. Усе почалося з горища, куди він поліз відколупувати стару суху глину від комина і верхніх лежухів. З пластмасової пляшки він вирізав зручних совок-лопатку і нею вибирав сажу з вузьких проходів комина.

Сонце зранку вхопилося за шиферний дах і в купі з сажею в повітрі дихати не було чим. толя несамовито кашлях і чхав. Те, що він не міг дістати, толя просто посунув вперед до нижньої частини. Тепер знадобилася глина. Він позносив вниз зібрану в пакети сажу, а нагору вже підліз з відром глиняної суміші для замащування комину і лежухів. З першої частиною справи він впорався відносно швидко. Біля грубки сажі виявилося значно більше. Назбиралося два великих відра і все це через дрова, спалені за кілька опалювальних сезонів. Баба Галя розповідала, що колись давно за часів можливості палити вугіллям, сажі назбирувалось значно менше, що лежухи чистили раз на чотири роки чи навіть на п'ять. А нині все палиш дровами та різними обрізками, що сажі набирається повно через рік. толя мовчки слухав і все руками пірнав у дверцята над плитою і діставав звідти чорний смердючий порох у жмені. толя вже й сам покрився сажею, усе довкола просякло смородом горілого. Звісно, після цього доведеться побілити кімнату, інакше цей сморід тут стоятиме довго.

Навигрібавши усе до кінця з лежухів, толя позамітав всередині віником з полину, ароматом якого трохи розбавив важке повітря. Так, сажі вийшло вдвічі більше, ніж з горища. Все це толя акуратно пересипав у великі сміттєві пакети і мусив одразу їх нести на край села, де місцеві організували стихійний смітник. Відходи глухо бухнули у яму з іншим сміттям і толя повернувся до наступного етапу — замащування глиною дверцят лежухів, тріщин на грубці, аби довести справу до завершення.

Баба Галя встигла все обмести та витерти. толя ще не перевдягався, а робив далі в своєму повільному постійному ритмі. Старі дверці погано трималися на мокрій глині і тому толя забив цвяха, аби притиснути їх. Грубка була старою, плита звершу дала не одну тріщину в чавуні, що за перших розпалювань восени ставало чути чадний дим, проте перекладати та мурувати іншу грубку в своєму будинку господиня не хотіла. Вона розповідала про своє життя, минувшину і казала, що колись були дивні часи, але все одно прекрасні. Коли вона була молода і здорова. толя слухав мовчки і коли жінка запитувала в нього чи пам'ятає такого і таку, то відказував, що може бачив їх в обличчя, але по імені не знає. З глиною було покінчено, то ж баба Галя казала йти обідати, але толя наполіг, щоб одразу приступити до побілки, бо слід зробити усе одним махом. Направду йому їсти хотілося страшенно. Вранці він перехопив чай із бутербродом, але після вчорашнього обіду крім цього нічого в роті не було. Ні, він спочатку усе побілить, помиється після сажі, а вже потім їжа.

Коли він усе завершив і витерся рушником після купання надворі, то вже минула четверта година. До баби Галі хтось прийшов. Жіночі голоси. Господиня пішла до брами, одночасно галасуючи на пса, щоб той припинив гавкати. толя одягнувся і вийшов на подвір'я. Не дарма йому голоси здалися знайомими, бо на вулиці стояла Вероніка у рожевій футболці та синіх джинсах з папкою в руці, а поруч неї була Катя, та сама дівчина в сірій сукні. При появі толі жінки на мить кинули на миршавого чоловіка оком і зосередили свою увагу на розмові зі старою жінкою. толя також не затримувався, він ковзнув поглядом на гостях, впевнився, що вони не мають його за поганця чи підозрілу особу, зайшов за будинок і сім поміркувати.

Отже, та сама дівчина. Чи ні? Він бачив її у бінокль і у світлі ліхтарика з вікна. Якщо не вона, то це її вилита копія. Виходить, робота геть не зроблена. Він впевнений, що він вчора з нею розібрався, але її тіло безслідно зникло. Сьогодні вона жива, ціла і не впізнає його. Хоча Катя і не повинна впізнати толю, оскільки він напав в темряві ззаду. Схоже, це такі особливості роботи, яку в будь-якому разі слід виконати. Яким чином? Спробувати ще. Можливо толя десь припустився помилки, бо погано навчався в школі, пропускав геометрію і не знає усіх нюансів простору та розташування предметів в ньому. Забивати свиней це одна справа, тобто, проста фігура в просторі, по якій толя ще був здатен довести певну теорему. Гаразд, тоді що з попередньою роботою? Схоже, простір був прощений за законами, яких толя не знає. Попередні замовлення випали на простому рівні, а вчора ускладнилось. Можливо Катя не заслуговує на смерть, тобто, як фігура в просторі вона не рівностороння? Цікаво, як в кіно виходять з цієї проблеми? Тобто, у фільмі є герой, який відбивається від усіх ворогів і він практично невразливий і Катя може бути таким героєм. Та ні, толя її вчора вбив, а сьогодні вона геть неушкоджена. Зачекай, вона зникла і навіть її крові не залишилося. А герої в фільмах залишаються в синцях і так просто не зникають. Ні, Катя не героїня. Катя з'явилася знову, але зникає. З'явилась і зникла… Можливо, варто спробувати знову і глянути, що буде.

Баба Галя гомоніла з дівчатами з десять хвилин, а толя покірно чекав її, щоб поїсти. Коли гості пішли, а господиня повернулася до кухні, то чоловік між іншим запитав:

— Що хотіли?

— Та це від селищної ради ходять і такі "ой не треба вам той водогін", "ой не треба". Та не треба він мені, та подавіться тією водою! Скільки років прожила, витратила здоров'я на цих багатіїв і цю шаболду державну. То вони мені рахунок виставляють, то світло вирубають, то пенсію урізають, а коли пішли одне на одного, то й мене ще втягують у свої розбірки! — голосила господиня пронизливим на емоціях голосом.

— Треба свою криницю мати. — простогнав толя.

— А, будеш мати. — розчаровано відказала баба Галя, — Їм не треба люди, які можуть за себе постояти і себе забезпечити.

— Селищній раді?

— І раді, і багатіям. Нащо їм селяни, які себе і водою, і теплом можуть забезпечити, і прохарчуватися вміють, а не ходять по їхнім супермаркетам. — вона виставила миски з їжею на стіл, — Їм треба налякані, залежні від зарплати, щоб ними лише керувати. Їхня б воля, то мене б вмить приставили до стінки. А нащо я їм? То їй пенсію плати, а вона така-сяка на якусь роботу йти не хоче, де її обманять по годинам і дадуть, а може й не дадуть ту нещасну копійку. Вони прийшли і втирають мені про цей водогін, бо цей захотів, що з міста тікав… Засране… Як там його, Павлович. Накралися, запустили війну і повтікали собі, а діти пішли за них воювати. Вже й тут керують. Мало того дурня в селищній раді, то додалося розумне й хитре, що сидить собі в своєму палаці. Знаю я таких хитрих, бачила на птахофермі, і на комбінаті. Були розумні і совісні, робили, щоб усім було добре, але всякі хитрі повитискували їх, що вже тих хороших людей немає. Багато хто з розумних вмер, а хто міг повмикав дурника і тепер десь доживають собі віку. І вірно чинять, бо покажеш розум — з'їдять живцем ці засрані хитруни.

— То ви за новий водогін?

— Ти що? Є старе, робить? То нехай робить. Зараз поміняють труби, багато з яких металеві. На метал здадуть, а цей пластик буде тобі протікати. Немає тут кому що робити — людей все менше. Ми помремо, а після нас тут ніхто не захоче жити.

толя насипав собі борщу, накидав картоплі, квашеної капусти. А від самогонки знову відмовився. Сьогодні в нього є робота. Після обіду знову попросив у бабі Галі бінокль і сказав, що піде до сестри, спробує взяти інструменти. Жінка знову сказала, щоб брав пристрій Васі, але най користується обережно. Також він непомітно потягнув з сараю метрову міцну мотузку, подібну до тієї, яка у діда Славіка і якою толя ловить свиней за задню лапу перед тим як заколоти. Попри втому він вийшов назустріч серпневому вечору і пірнув звичною стежкою до лісу подалі від людських очей. Він все озирався на увсебіч в пошуках випадкових свідків. Нікого, люди все біля городів, збирають зайвий плід, який насправді ніколи не буває зайвим.

Яма залишилася незасипаною, блювотна їжа висохла до сірої плівки. Все так само, жодного тіла. Задача з геометрії. Є тіло, яке з'являється і зникає в просторі. толя присів, запалив цигарку і поставив перед собою грудку землі. Отже, в цьому просторі тіло є, а потім його немає. Цікаво, чи це залежить від того, що тіло це жива людина і якщо її вбивають, то воно зникає, а якщо не вбивають, то ні? Останній варіант його не цікавив, задача потребувала розв'язку  з умовою смерті людини. Отже, тіло вбивають, то воно зникає з простору. Куди? толя прибрав грудку з землі. Тіло швидко пересувається в цьому просторі до якогось місця розташування? До будинку? Якщо Катя сьогодні ходила разом з Веронікою, то так, певне. до будинку. Вони вчора були разом, сьогодні разом. Гаразд, як відбувається це переміщення? В одному просторі? толя поставив грудку землі на поверхню і переставив в іншу точку. Якщо пересування відбулося в одному просторі, то з якою швидкістю це сталося? Яка найбільша швидкість у світі? Швидкість світла?  Так рухається світло і ще радіосигнал. Катя не була світлом, тоді виходить вона радіосигнал. Якщо її вбити і замотати у фольгу, то виходить вона не зникне? толя поставив грудку землі на попередню позицію. Проте існує інший бік явища Каті. Вона повертається неушкодженою, без жодних слідів. Радіосигнал зцілює її? Чому цього не відбувається після перших ударів? толя ніс її тіло на плечі. Звичайна плоть, ніякого зцілення. І дівчина була мертва ще до того як він дістався ями. толя допалив цигарку і викинув недопалок у яму. Дарма, це може бути доказом, якщо вони дістануться ями. Звісно, якщо станеться вбивство. толя підвівся і хотів спуститися вниз, але зупинився. А якщо Катя переміщається не в одному просторі, а через інший? Він же порівнює тіло і радіосигнал, але ці явища різко відрізняються одне від одного і при цьому вони є одним і тим самим. Що дозволяє Каті такою бути? Перехід з одного простору в інший. толя підняв грудку землі і кинув її в яму. Звідти почувся глухий удар. Тіло переходить в радіосигнал в іншому просторі, там рухається до якоїсь точки, звідки радіосигнал переходить в цей простір тілом. Але ця зміна відтворює попередній стан Каті. Тобто, радіосигнал відтворює Катю якоюсь миттєвістю в часі. толя поліз в яму і дістав грудку землі назад, хоча вона й осипалась від удару. Виходить, що він технічно вбив дівчину, але технічно Катя жива. Тепер як це пояснити конторі? Від них завдання просте: Каті тут більше не повинно бути.

толя запалив цигарку і пішов далі лісом, потім хащами, піднявся на пагорб, спустився і дійшов до соєвого поля. Серпневий вечір все більше густішав, біля поля він відчув прохолоду, яка зібралася внизу ландшафту. Друга половина останнього місяця літа попри спеку все більше нагадувала про наступну пору. толя засів в кущах і поглянув в бінокль. Пані Таїсія з Тетяною порались собі на городі. Вже всю картоплю викопали. Багатий сусід ліворуч заховався за високим парканом і не займався жодним врожаєм. З той час, відколи Микола Павлович почав жити тут, толя так і не наймався ним на жодну роботу. Все заїжджі спеціалісти та робітники. Біля будинку покійного Бойка помітно рух. Дві постаті, одна біля одної. Про щось сперечаються. Вероніка про щось сперечається, а Катя її про щось просить, практично благає. Вероніка відмахується і йде собі в будинок. Катя, понуро опустивши голову і схрестивши руки на грудях, йде в бік городу. толя здалеку відчуває настрій дівчини, яка стоїть край порослого городу і спостерігає захід сонця. толі знову здається. що дівчина дивиться прямо на нього. Проте він не опускає бінокль, все вивчає Катю, її тіло, рухи і вкотре переконується, що після вчорашнього вбивства на ній жодних слідів і жодних споминів через відсутність на обличчі будь-якої тіні тривоги.

Коли заходять густі сутінки Катя повертається до будинку і за десять хвилин толя ледве зміг розрізнити як жінка в рожевій футболці і синіх джинсах виходить на вулицю, заводить автівку, що загоряються червоні вогні стоп-сигналів. Автівка рушає вулицею в бік траси. Вероніка поїхала сама. Катя має бути в будинку. В біноклі через сутінки вже майже нічого не розрізнити і ось тут спалахує світло ліхтарика у вікні будинку. Діяти зараз? Ні, треба почекати хоча б півгодини. Тетяна ще на городі. Ні, краще не поспішати. Він запалив цигарку і ліг на спину. Відчувався тонкий холод, повітря поважчало після спекотного дня. толя на мить подумав, що надто довго не вмикає телефон і люди певне шукають його для допомоги у побутових справах. Але нічого не вдієш. Одразу за багато справ краще ніколи не братися, бо нічого не встигнеш, ще й здоров'я загубиш. Він розтягував куріння цигарки як міг і все довкола швидко стемніло. Остання затяжка яскраво засвітила кінчик недопалка, що відчувся смак фільтру. толя видихнув дим і звівся на ноги. Так, вже нікого не видно. Просто йти повільним кроком і вдивлятися в більшій мірі в темний бік простору, аніж в світлий на заході. Кросівки притискали траву, рухи були чіткими і повільними, що толя ніби демонстрував випадковим очам, що він тут йде мимо в свої справах і просто вирішив скоротити шлях.

На городах усе затихло, окрім цвіркунів. толя перекинув ногу через сітку і вже скрадався попід деревами так як й минулого разу. Тепер сусідський пес мовчав. Діставшись дерев'яного туалету, він обережно глянув у вікно будинку, де горіло світло ліхтарика. Нікого немає. Він дістав з кишені мотузку, зробив кілька кроків, притулився до стіни будинку, прислухався. Лише звичайні нічні звуки. Вгорі засяли перші зорі. толя вже стояв біля вхідних дверей, які від часу покосилися і при кожному відкриванні і закриванні голосно гриміли. Безшумно зайти не вдасться. толя міцно схопився за руків'я дверей і з силою натиснув дерев'яну конструкцію в протилежний бік нахилу, аби зменшити тертя деревини біля замка. Спрацювало і двері прочинилися практично безшумно, хіба що в кінці ледь чутно скрипнули петлі коли толя відпустив руків'я.

Він у веранді. Ногами відчувається гола підлога. Двері в коридор прочинені і там видно світло з кімнати, де знаходиться грубка. толя ковзнув у темряву і оцінив, що там відбувається всередині. Стіл, стільці, синій бак, який він власноруч відсував кілька тижнів тому. Дівчини немає. толя навіть зайшов в кімнату, аби впевнитися, що її тут немає. Гаразд. Є ще одна кімната, де є ліжко як він вчора помітив. Двері туди саме навпроти нього. толя спочатку взяв невеликий ліхтарик з вікна, поставив його на стіл і направив промінь світла на двері навпроти. Потім підійшов до них і потягнув руків'я на себе. Двері прочинилися зі скрипом.

— Вероніко, це ви? — почувся голос Каті, — Ви передумали їхати в місто?

Дівчина звелася на ноги і попрямувала до дверей, де її осліпив промінь ліхтарика. Вона примружилась, виставила руку педе собою і пішла до столу, аби розвернути пристрій від себе в іншу сторону. толя вмить накинув дівчині мотузку на шию, збивши бідолашну з ніг. Він притиснув її обличчям до підлоги за допомогою колін і з усіх сил потягнув мотузку на себе. За кілька хвилин толя відмітив, що такий спосіб ліквідації доволі непрактичний. Дівчина корчилась досить довго, дряпаючи підлогу, намагаючись дотягнутися до його рук, гупаючи кулаком і ногами об дошки. Тобто, шуму було повно, на підлозі залишилося багато слідів. Якби в будинку ще хтось був, то накрилась би уся справа. Імпульси життя згасли, але він ще півхвилин не відпускав мотузку. Робочі рукавиці як завжди стали в нагоді. коли він відпустив мотузку, то взяв ліхтарик зі столу і посвітив нещасній на обличчя: закочені очі, з яких текли сльози, відкритий обслинений рот і толя мовчки констатував смерть.

Він взяв тіло за руки і поволочив його у веранду, а звідти на двір, оскільки дверний отвір не дозволяв йому пройти з тілом на плечах. Коли толя закинув мертву Катю собі на плече, то помітив, що її ніг злетіли босоніжки. На мить перед ним постав вибір: вертатися по її взуття чи швидше йти звідси з тілом поки ніхто не помітив його. толя вибрав останнє і пішов до городу. І саме вчасно, оскільки почув шум автівки на дорозі, яка зупинилась біля брами. Схоже, Вероніка або той чоловік, про якого вчора на сходах згадувала про себе Катя. Він пришвидшив крок. Був біля літньої кухні коли прочинилася брама. Які шанси, що гість помітить його в темряві з тілом на плечі? Не великі, проте шанси є.

толя зайшов за літню кухню, сьогодні тіло дівчини видавалося важким, а він з кожним кроком здавлено хекав як той астматик. Він чує кроки гостя на сходах будинку. Якщо це Вероніка, то вона одразу здогадається, що тут щось не так і піде шукати дівчину або когось покличе. Він пішов вперед до городу, минув туалет. В голові картинка, як Вероніка дивиться на дивні сліди в коридорі, схожі на місце боротьби. Припустімо, що вона кілька секунд не розуміє, що сталося. Ось протягом цих секунд толя долає третину городу. Його дещо пришвидшені рухи видають зайвий шум. Пес пані Таїсії гавкає. Тепер, схоже, Вероніка усвідомлює, що щось не так. Звісно, вона бачить розкидане взуття дівчини. Для голої брудної підлоги це незвично. Ці роздуми подарували толі ще кілька секунд. В темряві він розрізняє контур сіткового паркану. Зараз буде найризикованіший маневр. Одна нога, інша. Лязкіт іржавого металу. Розболілося коліно. Схоже, Вероніка вже вийшла надвір, в її руках може бути ліхтарик, який в певному режимі б'є світлом на сотню метрів. Звук сітки було добре чути, що жодних сумнівів: це привернуло увагу жінки. Тепер вона піде до городу із ліхтариком у руці. толя йшов вперед, коліно зводило від болю. Він не пришвидшував крок, оскільки міг перечепитися і втратити час. Він уявляв як Вероніка дійшла до літньої кухні і максимум, що є в толі, це півхвилини. Чути гавкіт сусідського собаки. Голові пульсує думка, щоб встигнути, встигнути до соєвого поля і там розчинитися у високих хащах. Якщо світло ліхтарика не вихопить його, то часу в нього буде хвилин тридцять-сорок, а можливо, й ціла година. Вони не стигнуть взяти слід раніше. Аби самому встигнути! Встигнути! Вижити! Вижити!

Ось він з тілом на плечі вже в хащах. Озирається в очікуванні прожектора світла. І нічого. Ніякого світла, шуму, голосів. Виходить, що вони нічого не збагнули. толя переоцінив здатність Вероніки реагувати на обставини. Можливо, вона лише цієї миті починає розуміти, що трапилося, але слід толі вже зник. Далі він важко йшов в пітьмі, трава і гілля чіплялися за його одяг, руки мертвої дівчини гойдалися в нього за спиною. Від напруження він весь спітнів. Неприємно боліло праве коліно і тепер коли здіймався на пагорб, то мимоволі важко кульгав. Він ще раз озирнувся в пітьму і жодного переслідувача з ліхтариком чи якогось стороннього звуку. Тепер фінальний етап. За десять хвилин толя дістався ями і скинув поруч тіло дівчини на землю. Біль в коліні дещо вгамувався, проте тепер дав про себе знати поперек. Він дістав запальничку і освітив тіло бідолашної. Шкіра посиніла, довкола шиї утворилася синя смуга після мотузки. Нігті на руках вкривали ранки від царапання підлоги.

толя присів і запалив цигарку. Він періодично запалював вогник і дивився, чи не зникло тіло. Усе залишається на місці. Часу минуло забагато в порівнянні із вчорашній вечором. Виходить не смерть є причиною зникнення тіла. Тоді що? Чим вимірюється періодичність зникнення і появи Каті? Він дістав телефон і поглянув на час. 21:05. Треба поспішати. Без зволікань толя ногою кілька разів штовхнув тіло і воно з глухим звуком звалилося в яму. Для впевненості толя знову присвітив запальничкою і Катя лежала на дні обличчям вниз, русяве волосся розкинулося і трохи припало осиплою землею, кінцівки зігнулися і заломилися під неприроднім кутом. Ані співчуття, жалю чи смутку. толя все робив свою роботу. Єдине, що займало його думки — щоб Катя не повернулася, бо це буде друга спроба, відколи він виконує замовлення. Він викинув подалі недопалок і дістав з груди землі сховану пластикову пляшку з бензином. Дещо не для цього він приніс сюди легкозаймисту рідину, проте він вилив її у яму, викинув заодно туди порожню пляшку і запалив нову цигарку.

Ну припустімо він підпалить тіло, яке не згорить, але добряче обгорить, що перехід у радіосигнал буде неможливим, або не мине безслідно. Чи пам'ятатиме вона цю мить і що з нею взагалі сталося? толі здавалося, що він діє простими, проте перевіреними методами, тому він просто докурив цигарку і наостанок затягнувся так, що кінчик недопалка розчервонівся і кинув його в яму. Якусь секунду нічого не відбувалося, а потім стався різкий спалах із глухим ударом і толя аж відскочив настільки різко  полум'я спалахнуло в ямі. Він відійшов ще осторонь і присів. Над землею здіймався ледь помітний в темряві чорний дим і далі губився в ночі. Саме полум'я по-дикому танцювало в ямі, де вже почала шкварчати плоть. Сморід стояв такий ніби під час обпалювання бензиновою лампою свинячої туші. толя завжди проводив для себе порівняння із різаниною свиней. Плоть є плоть — вона однаково реагує на фізичний вплив. І скільки б свиней не існувало, скільки б тіла не поверталися радіосигналом, завжди знайдуться ті, хто зажине чергову порцію металу в цю плоть.

толя озирався на всебіч, розуміючи, що розводити подібне багаття вночі величезна помилка, адже світло привертає увагу. А ще сморід. Люди в селі на ніч відчиняють вікна, щоб провітрити оселі, а тут дим і це явно не шашлик. Проте це триватиме не довго. Якби він накидав туди ще дров і прокопав канал для повітря і його піддуву, то температура була б значно вищою і це закінчилось би кремацією. Що є те й є. За кілька хвилин полум'я згасло, на дні ями шипіло й димилося щось чорнувате, за обрисами це ще нагадувало людину. Поверхи тіло обвуглилось, зчорніло, місцями виднілись кістки. Настав час це закопувати. толя впевнився, що тіло ще на місці і руками почав згортати землю в яму. Ґрунт з важким гупанням з важким гупанням навалювався на понівечене тіло, пил здіймався чоловікові в лице, проте толя увійшов в свій звичний ритм. З а кілька хвилин від перейшов по інший бік купи землі і почав згортати її руками як той бульдозер. В кінці долоні пекли вогнем, але робота була завершена. Частина землі залишилася на купці. Завтра толя прийде сюди і розкопає усе знову.

Він пішов лісом далі поміж поля під зоряним небом, запалюючи останню цигарку з пачки. Ніч поглиблювалась тишею, він наближався до села, де поступово згасало світло у вікнах. Колі він підійшов до брами пес баби Галі гавкнув кілька разів, але толя мовив до нього, щоб той впізнав гостя. Сама господиня вже спала. толя ліг за звичну лавку під накриттям, вкрився теплим покривалом і заснув з думкою чи перейде тіло в радіосигнал й назад.

На ранок толя поснідав з бабою Галею теплою вівсяною кашею, повернув бінокль, а стара жінка попросила його, щоб він пішов до баби Наді викопав, зібрав і поносив картоплю з городу. толя на це спокійно кивнув і після сніданку пішов у сарай по лопату. Заодно він повернув мотузку. Зазвичай, толя робив одразу те, про що його попросили. Цього разу сказав бабі Галі, що спочатку зайде в крамницю по цигарки, а потім йому доведеться піти до діда Славіка і обговорити ремонт його даху біля комина. Баба Галя відказала, що як вже буде, але бабі Наді треба зібрати картоплю сьогодні, бо завтра до неї має приїхати внук, то для нього треба зібрати сумку з харчами. толя запевнив, що він сьогодні все встигне. В магазині він запасся цигарками і новою запальничкою, а ще двома літрами пива. толя не зловживав алкоголем, але інтенсивність роботи останніх днів вимагала певного допінгу. Крім того, в нього немає потреби йти до діда Славіка.

За півгодини він дістався поляни в лісі і глянув на насип землі та присілу твердь біля неї. Хіба що дурень не зрозуміє, що тут недавно викопували і закопували яму. Але толя прийшов сюди не замітати сліди. Необхідно було впевнитися, що роботу виконано. Він поставив ще холодне пиво поруч у тіні, загнав лопату у ще рихлу землю і почався довгий процес риття місця поховання. Жвавого ритму вистачило на півгодини, а далі цигарка, кілька ковтків пива і темп сповільнився. Коли глибина ями зрівнялася з його зростом, то всередині став відчуватися запах смаленого. Але не плоті, а бензину, мастила. Чим глибше він вганяв лопату, тим більше розумів, що тіла тут немає. І осіла за одну ніч земля натякала, що перехід з одного простору в інший відбувся без перешкод. толя вирив таку саму яму як і попереду, одяг змок від поту. Він виліз на поверхню, випив пива, яке нагрілося, запалив цигарку і подумав, що тепер йому й справді треба йти до молодшої сестри по свої інструменти.